Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою 📚 - Українською

Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 46
Перейти на сторінку:
коли пропливуть повз всі целофанові кульки та інше принесене штормом сміття, закривши носа пальцями, як у дитинстві, на коментар мого друга «тут глибоко, давай, навіть діти скачуть» я ступила крок з метрової висоти у воду. Десь із грацією мішка з гіпсом. І акуратненько так приземлилася в воді на єдиний на десять кілометрів довкола, певно, шмат чи то гострого рифу, чи арматури.

Кров’яка – як у фільмах про акул. У нозі діра, а думка одна: «Ну та вже хоч поплаваю, бо раптом останній раз?»

Лежала потім на пірсі, втрачала свідомість від вигляду артеріальної крові на білому камені. Сонце шкварить, питної води нема, товариш побіг у машину по аптечку, котру ми так довго й старанно підбирали перед виїздом з України. Що ж, там за 60 гривень пропонувався розкішний набір юного рятівника: калічний бинт, пляшка перекису, ватка і презерватив…

7. Пакуйте свою аптечку самі. Ліпше хай вона вміщається у целофановий кульок замість красивої сумочки з червоним хрестиком, зате там справді будуть необхідні речі. Ну і ще чомусь працює золоте правило: від чого наберете ліків, того ніколи з вами не станеться. Перевірено мішками медикаментів ще в Індонезії – жодних вам алергій чи срачок, зате бахнув гастрит після щоденних фрешиків, цілком собі нова хвороба, якої передбачити я не могла.

Вірний шкільний товариш, як то не раз бувало в юності в Карпатах, перемотав мені ногу й поніс, як пораненого партизана, на руках до моєї машини. Або не партизана, а героїню Маріон Котіяр у фільмі «Іржа і кістка», де косатка відкусила хоробрій дресирувальниці обидві ноги.

Чи варто казати, що машину нам підперли з усіх боків, так що ні взад, ні вперед не просунутися, і отак-от ми стояли, як сракощипальний пам’ятник, і кров цебеніла мені з ноги, поки відчайдушні крики клаксона пронизували цю ранкову сонячну тишу. «Цікаво, чи встали діти і що вони поїли?» – запитувала б себе нормальна мама в такій ситуації. А мене просто переймало, аби няня не подумала, що я лишила їй дітей назавжди, дременувши в македонські гори без натяку на попередження.

Сталося диво – з’явився водій, один із тих любителів занадто інтимного паркування автівок. Намагалася не думати про те, що мій друг востаннє керував машиною років зо двісті тому і що то був якийсь сумнівний жигуль. В екстремальній ситуації можна і літак довірити посадити водієві асфальтового катка. А в товариша виходило вправлятися з моїм «автоматом» доволі пристойно. На швидкість п’ять км на годину і обурені сигнали інших автомобілістів я намагалася не звертати уваги.

Лікарня виявилася доволі близько, а люди співчутливими – і дорогу до неї показали, і паркуватися просто під хірургією дозволили, і в черзі пропустили цю Криваву Мері. Лікар-хірург говорив російською і говорив нею нехороші речі: «Из России, да? С Украины? А – всё равно, всё там великая Россия… И Путин, да, великий Путин? Шо не, не Путин? Не великий?! А деньги, деньги у вас есть?»

Дєнєг у нас було три євро двадцять центів – ми ж типу на півгодинки скупнутися вийшли, ага. Поки дітки сплять. Максимум кави випити. То там і на чай вистачило офіціантові, не тільки нам на каву. Виходячи з дому на пляж, ми рідко плануємо оплату рахунку за оперативне втручання, еге ж?

Втім, лікар таки взявся оперувати мене без грошей наперед, повіривши нашому мямлінню «ми вам потім підвеземо». Або й не повірив, але вирішив не псувати імідж Монтенегро. Щоб було всьо гарно, як у часи великої Югославії і Тіто – майже безплатно щоб було.

– Кем работаешь? – спитав мене доктор.

Моє погрозливе «журналістом» дядька, як не дивно, заспокоїло.

– Главное, шоб не балерина.

Ну таке, для мене моя нога і без пуантів дорога. Журналіста, між іншим, теж часто ноги кормлять.

Хочете гострих у прямому сенсі відчуттів – сходіть якось задля розваги на уколи анестезії в краї рваної рани. Потренуйте свій буддизм чи що там у вас водиться. У мене раніше таке виходило кепсько, і тільки в останні кілька років з’явився серйозний антидот проти болю. «Я така сильна, я ж автомат, що виробляє людей, – кажу я собі, – то невже мені страшний якийсь там епізодичний біль?» Так що, на подив медсестри, котра вже розгледіла в мені класового ворога з тим «я пізніше гроші підвезу», я не репетувала. Води лише попросила, аби свідомість не втратити.

– Сушняк, – безапеляційно вирішила медсестра.

Сухожилля не пошкоджено, пальцями рухаю. Зашив хірург технічно, попросив лише сорок євро. Я готувалася до значно гіршого, пам’ятаючи простий візит до швидкої в Барселоні, де за поміряну Каї температуру і помазаний живіт заплатити довелося сімдесят. Жіночки на лікарняній рецепції там довго цикали співстраждальними язиками з приводу того, що в мене немає страхової, котра би це відшкодувала. Ледь їм рука піднялася на те, аби цей рахунок виписати. Такі милі.

Лікар-імперіаліст виявився чєловєком вєлікой души і, попри протести медсестри, відпустив нас під чесне слово додому по гроші. Наказавши завтра зняти пов’язку, причепити водонепроникний пластир і «плавать, плавать».

Отак моя македонська проблема з походом і вирішилася. Буду тепер не вимахуватися, долазити до пляжу і плавати, плавати. Русалочка економ-класу.

Деколи в житті нам треба добряче почекати, аби збагнути, для чого з нами сталася та чи інша пригода. Не дурний вигадав оте банальне «все, що не робиться, все на краще». Особисто я в це вірю – мала неприємність запросто може берегти нас від великої. І якщо нас щось зупинило на шляху до мети, то це не обов’язково ми такі лохи, що не все прорахували і соломки не підстелили. Якщо в таке вірити, можна уникнути непотрібних психувань і самоїдства імені «а от треба ж було» чи «ну і чого ж я не?!»

Таке люблять нам мами закидати: «Ну і як же ж ти не подумала, ну ти й балда! А я ж тобі казала! А ти ніколи не робиш по-людськи!» Коротше, не продовжуйте беззмістовного дискурсу вашої мами. Щойно рішення прийняте чи подія відбулася – це вже єдине правильне рішення і єдиний можливий розвиток обставин. Поки людство не навчилося ставити свій час на перемотку, варто отримувати максимум задоволення від того, що в нас є. Особисто мене рятує самоіронія, а то й не прикритий сарказм.

Приміром, того ранку, коли моя ліва нога мала романтичну зустріч із підводним гостряком, я тривожилася, як то буває перед подорожами, й не могла спати. А надто

1 ... 26 27 28 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"